Деонтологія і медична етика — обов'язковий елемент медичної діяльності. Професія медика — одна з найдавніших на землі. Лікування при різних ушкодженнях і захворюваннях, започатковане народною медициною, вдосконалювалося протягом усієї історії розвитку медицини. І в цьому процесі знахарям, цирульникам, медикам довелося подолати довгий шлях, допоки медицина стала окремою наукою.
Практична медицина, як писав О.А. Грандо (1982), на відміну від інших про-фесій тісно пов'язана з долею людини, її здоров'ям і життям. Звідси й випливають особливі моральні якості медичної професії, які можна визначити поняттям "гуманізм".
Мораль (з лат. moralis) і етика (з грец. ethos) мають однакове значення, а саме: "вдача", "звичай". На принципах моралі й етики сформовано особливості медичної етики. Медична етика вивчає моральні цінності, достоїнство, совість, поведінку медика у сфері його діяльності.
З розвитком вчення про медицину в давніх книгах великих лікарів і філософів Сходу, Греції, Риму відображувалися питання етики в медицині, зокрема поведінка лікаря, психологічна й моральна підготовка, розвиток бачення гуманізму і збереження лікарської таємниці. Чималий внесок у розвиток медицини та медичної етики зробив великий давньогрецький лікар Гіппократ. У своїх книгах він практично сформулював закони моральних норм і обов'язків для майбутніх лікарів. Наприкінці навчання його учні давали обіцянку (клятву), яка згодом стала "Клятвою Гіппократа". У ній говорилося: "Клянуся Аполлоном-лікарем, Асклепієм, Гігією і Панакією та всіма богами й богинями, беру їх у свідки, виконувати чесно, відповідно до моїх сил і мого розуміння, таку присягу й письмове зобов'язання: поважати того, хто навчив мене лікарського мистецтва, рівним з моїми батьками, ділитися з ним своїми статками й у разі необхідності допомагати йому в його потребах; його нащадків вважати за своїх братів, а це мистецтво, якщо вони захочуть його вивчати, викладати їм безоплатно й без усякого договору; наставництво, усні уроки й усе інше в навчанні розповідати своїм синам, синам свого вчителя й учням, що пов'язані зобов'язанням і клятвою за законом медичним, але нікому іншому. Я спрямую режим хворих для їхнього блага відповідно до моїх сил і розуму, утримуючись від заподіяння всілякого зла й несправедливості. Я не дам жодному з прохачів смертельного засобу і не покажу шляхів для подібного задуму; точно так само я не дам жодній жінці абортивного песарію. Чисто й непохитно я проводитиму своє життя й своє мистецтво. У жодному разі я не робитиму розсічення в тих, хто страждає на кам'яну хворобу, надаючи це людям, які займаються цією справою. Хоча б у який будинок я зайду, я ввійду туди для блага хворого, далекий від усього зайвого, несправедливого й згубного, особливо від любовних відносин з жінками й чоловіками, вільними й рабами.
Хоч би що під час лікування — а також і без лікування — я побачив або почув стосовно життя людського, з того, що не слід будь-коли розголошувати, я змовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею. Мені, що непохитно дотримується клятви, нехай буде відпущено щастя в житті й у мистецтві, і слава у всіх людей на вічний час; тому, хто переступить це, й тому, хто дасть неправдиву клятву, нехай буде все навпаки".
Відтоді випускники медичних установ давали цю святкову обіцянку. А в 1948 р. ВООЗ прийняла "Женевську клятву" лікаря, що ґрунтується на клятві Гіппократа (О.А. Грандо, 1982). Українські медики взяли на озброєння кращі принципи лікарської етики, а студенти після закінчення навчання під час отримання диплома також дають урочисту обіцянку.
Практично етика медичного працівника — це моральна гідність його стосовно хворого під час лікування, спілкування з родичами хворого.
Складовою медичної етики є деонтологія — вчення про обов'язок медичного працівника (з грец. "deon" — обов'язок, "logos" — навчання, наука), принципи поведінки медика, які мають спрямовуватися на створення найліпших умов для швидкого одужання хворого. Медична деонтологія регламентує діяльність лікаря, фельдшера, акушерки, медичної сестри, студентів-медиків з урахуванням інтересів хворого або потерпілого і має етичні та моральні принципи, елементи правових норм, взаємовідносини медика й хворого, поняття лікарської таємниці, питання колегіальності.
У цьому контексті значну роль у створенні взаємин у медичній установі відіграє хірург. З одного боку, працюючи керівником лікувальної установи або підрозділу, він має бути прикладом морально-психологічної поведінки для своїх підлеглих. З іншого боку, хірург може тісно співпрацювати з лікарем швидкої допомоги, реаніматологом, онкологом, патологоанатомом, дотримуватися норм і правил лікувальної деонтології. Свої особливості має і хірургічна деонтологія, адже слово "операція" для хворого та його родичів часто сприймається як катастрофа. Тому завданням хірургічної деонтології є стабілізація та збереження психіки хворого в передопераційний і післяопераційний періоди. Хірург разом із середніми медичними працівниками має вселити у хворого надію на одужання, проявити співчуття і високі моральні якості, високопрофесійне виконання лікувально-діагностичних заходів та усунення негативних психоемоційних факторів. Усіх принципів медичної етики й деонтології повинні дотримуватися і студенти — майбутні медичні сестри, акушерки, фельдшери, лікарі. Адже вони, перебуваючи в лікувальному закладі під час занять, безпосередньо спілкуються з медичними працівниками, хворими, виконуючи деякі маніпуляції, процедури. Тому студенти мають бути дуже обережними під час спілкування між собою, з хворими, щоб випадково не порушити лікарську таємницю, не порушити психологічну рівновагу пацієнта, оскільки працю значної кількості медичних працівників можна звести нанівець.
Останнім часом швидкими темпами розвивається біоетика. Під терміном "біоетика" слід розуміти системний аналіз дій людини в біології і медицині з урахуванням моральних цінностей та принципів. Норми біомедичної етики визначають також рівнем розвитку фундаментальних, прикладних, медико-біологічних наук, від яких багато в чому залежить прийняття тих або тих рішень і дії медичних працівників.
Біоетика розглядає питання етики контактів лікаря і пацієнта, зв'язок з деонтологією та медичною психологією, принципи правдивості й інформованої згоди між лікарями і пацієнтами. Окрім того, до її сфери входять медико-етичні й правові проблеми клінічних досліджень, оперативних втручань, наукових експериментів і досліджень за участю людини (наприклад, випробування нових лікарських засобів і медичних технологій), розроблення морально-правових відносин, що можуть захистити людину (суспільство) від згубних наслідків упровадження в практику нових медико-біологічних технологій.