menu
person
Система травлення має важливе значення в підтриманні гомеостазу, а захворювання органів цієї системи і оперативні втручання на них змінюють основні показники гомеостазу. Особливості догляду за хворими цієї категорії залежать від виду оперативного втручання на кожному з органів. Так, у разі неможливості виконання одномоментної операції при рубцевій стриктурі стравоходу або неоперабельності раку стравоходу хворим накладають гастростому, щоб через неї годувати його.
 
Методику годування через гастростому показано на мал. 16.
 

 
Зважаючи на те, що з нориці може виділятися вміст шлунка, необхідно ретельно доглядати шкіру навколо нориці шлунка. Щодня вранці й увечері її обмивають теплим розчином слабкого антисептика і змащують вазеліном, при появі мацерації — пастою Лассара. Стан хворих із шлунковими норицями зазвичай тяжкий і вони потребують найретельнішого догляду.

Оперативні втручання на шлунку і дванадцятипалій кишці виконують через розвиток ускладнень виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки (резекція шлунка, селективна проксимальна ваготомія з гастродуоденоанастомозом і без нього тощо); через пухлинні захворювання і наявність дивертикулів (резекція шлунка, гастректомія, вирізання дивертикулу, гастроентероанастомози тощо).

Після операцій на шлунку хворого вкладають у положення на спині з трохи піднятим головним кінцем ліжка, а після гастректомії найліпшим вважають положення напівсидячи. Після оперативних втручань на шлунку і дванадцятипалій кишці зазвичай проводять постійну або фракційну декомпресію шлунка.

Для постійної декомпресії шлунка під час операції в шлунок уводять зонд і залишають його там у перші 2—3 дні післяопераційного періоду. Медична сестра зобов'язана видаляти шлунковий уміст за допомогою шприца Жане. Про появу домішок крові у вмісті шлунка медсестра зобов'язана сповістити лікаря.

Якщо хірург вирішує в післяопераційний період проводити фракційну декомпресію шлунка, то це передбачає введення шлункового зонда в шлунок 2 рази на добу (або частіше) для видалення його вмісту. При цьому медична сестра зобов'язана реєструвати час проведення декомпресії, кількість і характер шлункового вмісту. Для декомпресії шлунка можна застосовувати тонкий або товстий шлунковий зонд. Перед уведенням зонда його змочують водою або змащують вазеліном. Зонд тримають на відстані 10—13 см від заокругленого кінця (мал. 17). Хворому пропонують відкрити рот, зонд кладуть на кінчик язика. Після цього хворий має зробити кілька ковтальних рухів. Незважаючи на рефлекторні (блювальні) рухи хворого зонд просовують у стравохід і пропонують хворому зробити кілька глибоких вдихів, одночасно просовуючи зонд до позначки 40 см.
 

 
Якщо ввести зонд не вдається, можна скористатися пропозицією Гюнтера: вказівний палець уводять прямо в глотку, притискують язик, а разом із пальцем уводять зонд. Якщо, незважаючи на багаторазові спроби, увести зонд через рот не вдається, вводять тонкий зонд через нижній носовий хід.

Декомпресія шлунка після операції на шлунку і дванадцятипалій кишці — основна маніпуляція в догляді за цими хворими, і від своєчасного її проведення багато в чому залежать наслідки оперативного втручання.

Оперативні втручання на тонкій і товстій кишках найчастіше виконують при кишковій непрохідності або пухлинах. Ця категорія хворих тяжка, і догляд за ними у післяопераційний період має свої особливості. Дуже часто в цих хворих операція закінчується інтубацією кишок для їх постійної декомпресії. Медична сестра веде облік вмісту з кишок, діурезу хворого.

У разі операцій на товстій кишці з накладанням штучного відхідника загальні принципи супроводження хворих такі самі, що й при інших операціях на органах черевної порожнини, однак є деяка специфіка. Пов'язку на виведеній петлі кишок змінюють наступного дня. Просвіт кишки розкривають зазвичай на 3—4-й день після операції за допомогою електроножа. Утворення колової нориці потребує ретельного захисту лінії шва і прилеглої шкіри від калових мас. У такому разі перев'язки зазвичай змінюють двічі на день: уранці й увечері з обробленням лінії швів шкіри антисептиками. Шви навколо протиприродного відхідника знімають поступово: з 9-го по 12-й день післяопераційного періоду. До калової нориці прикріплюють калоприймач. Після його заповнення целофановий мішечок замінюють на новий. Шкіра навколо калової нориці часто мацерується, тому її необхідно регулярно обмивати теплою водою, змащувати вазеліном або пастою Лассара.

Перитоніт будь-якої етіології — це дуже тяжка недуга хворих хірургічних стаціонарів. Такі хворі потребують постійного спостерігання, ретельного догляду. Медичні сестри мають особливо уважно ставитися до виконання призначень хворим цієї категорії. Лікування від перитоніту ґрунтується на призначенні антибактеріальних препаратів й адекватному коригуванні основних порушень гомеостазу. У загальній хірургії розроблено ефективний спосіб лікування хворих на перитоніт шляхом постійного зрошення черевної порожнини максимальними дозами антибіотиків у поєднанні з розчинами нітрофуранів. При цьому медична сестра зобов'язана постійно стежити за функціонуванням систем організму. Якщо цим хворим проведено інтраназальну інтубацію кишок, необхідно ретельно відстежувати стікання вмісту із кишок. У хворих на перитоніт ведуть спостерігання в динаміці за показниками артеріального тиску, пульсу, дихання, діурезу. Цей контингент хворих має бути оточений постійною увагою всього медичного персоналу.

Догляд за хворими у період після холецистектомії, грижовисічення тощо полягає у виконанні загальних положень з догляду за хворими в післяопераційний період, а саме: догляд за ротовою порожниною, шкірою, виконання гігієнічних процедур, дихальної гімнастики, лікувальної фізкультури. Незалежно від травматичності операції, виконаної на органах травлення, хворі мають перебувати під постійним спостеріганнням. Динамічне дослідження артеріального тиску, пульсу, дихання, діурезу і чітка реєстрація стікань зі шлунка, кількості виділеної жовчі з дренажу після холецистектомії дають змогу лікареві стежити за перебігом післяопераційного періоду і якомога раніше виявляти ускладнення.