Температура тіла людини не залежить від температури довкілля. Стабільність температури тіла людини пов'язана з рівновагою процесів теплотворення і тепловіддачі. У здорової людини середня температура тіла після вимірювання під пахвою становить 36,5— 37,0 °С, у ротовій порожнині та прямій кишці — на 1 °С вище. Фізіологічні коливання температури тіла не перевищують 1 °С.
Для вимірювання температури тіла застосовують медичний термометр, термографічний папір, електротермометри, термографи.
Для вимірювання температури тіла застосовують медичний термометр, термографічний папір, електротермометри, термографи.
У хірургічному стаціонарі температуру тіла вимірюють двічі на добу: уранці — між 6-ю і 8-ю годинами та увечері — між 16-ю і 18-ю годинами. За потреби температуру тіла вимірюють частіше. Результати заносять у температурний листок хворого.
Медичні термометри зберігають у склянці, на дно якої кладуть шар вати й на 1/2 об'єму заливають дезінфекційним розчином (70 % етиловий спирт, 0,5 % розчин хлораміну тощо). Перед вимірюванням температури тіла термометр необхідно витерти й струснути ртуть до позначки 35 °С. Пахвову або пахвинну ямку витирають від поту насухо. Термометр розміщують таким чином, щоб ртутний резервуар з усіх боків був охоплений шкірою і не зміщувався упродовж вимірювання (10 хв). Під час вимірювання температури хворий має лежати або сидіти. Перед вимірюванням температури в прямій кишці хворого вкладають на бік, термометр змащують вазеліном і наполовину його довжини вводять у відхідник. Сідниці мають щільно прилягати одна до одної. Тривалість вимірювання температури в прямій кишці — 5 хв. Після цього термометр ретельно миють теплою водою і дезінфікують.
Підвищення температури тіла називається гарячкою. Гарячка — це реакція організму на подразнення інфекцією або продуктами руйнування тканини. Залежно від цього гарячка може бути інфекційною або неінфекційною. Гарячкове підвищення температури тіла розрізняють за висотою, тривалістю і характером коливань.
За висотою розрізняють таку температуру тіла: субнормальну (35—36 °С), нормальну (36—37 °С), субфебрильну (37—38 °С) при коливанні в межах 0,5—1 °С. Підвищення температури тіла в межах 38—39 °С вважають помірним, 39—4.1 °С — високим, а понад 41 °С — надвисока гарячка.
За тривалістю розрізняють гарячку: швидку — підвищення температури тіла впродовж кількох годин; гостру — підвищення температури тіла триває до 15 днів; підгостру — тривалість гарячки до 45 днів, хронічну — понад 45 днів.
Залежно від коливань температури розрізняють кілька видів гарячки:
а) постійна — підвищення температури тіла до 39—40 °С і добові коливання в межах 1 °С (крупозне запалення легенів, черевний і висипний тиф);
б) послаблювальна, або ремітивна — добові коливання температури тіла в межах 1—1,5 °С без зниження до нормальних цифр (гнійні процеси, запалення легенів);
в) виснажлива, або гектична — довша тривалість гарячки з добовими коливаннями температури 4—5 °С і зниженням її до субнормальних або нормальних цифр (абсцеси внутрішніх органів, сепсис);
г) спотворена — аналогічна гектичній, але ранкова температура вища від вечірньої (тяжкі форми сепсису, туберкульоз);
ґ) переміжна — протягом дня відзначають періоди підвищеної і нормальної або зниженої температури тіла (малярія);
д) поворотна — закономірна зміна періодів високогарячкових і безгарячкових тривалістю по декілька днів (поворотний тиф);
е) хвилеподібна — періоди поступового підвищення температури тіла до високих цифр змінюються періодами поступового її зниження до субнормальних або нормальних цифр (лімфогранульоматоз, бруцельоз).
д) поворотна — закономірна зміна періодів високогарячкових і безгарячкових тривалістю по декілька днів (поворотний тиф);
е) хвилеподібна — періоди поступового підвищення температури тіла до високих цифр змінюються періодами поступового її зниження до субнормальних або нормальних цифр (лімфогранульоматоз, бруцельоз).
Клінічні прояви гарячки поділяються на три періоди: наростання температури, максимальне підвищення і зниження температури. Кожний період гарячки має свої особливості догляду за хворими. Так, у період наростання температури хворого необхідно тепло вкрити, до ніг покласти грілки, напоїти гарячим солодким чаєм, стежити за фізіологічними відправленнями. Другий період може супроводжуватися галюцинаціями. Хворий може зіскочити з ліжка, викинутися у вікно тощо. Такий хворий потребує постійного спостерігання медичного персоналу. Третій період зниження температури може бути критичним або літичним. Під час кризи спостерігають різке зниження температури тіла впродовж декількох годин. Це супроводжується значним потовиділенням, нерідко хворий засинає. Його необхідно витерти, обкласти грілками. За потреби замінити натільну і постільну білизну. У разі літичного зниження температури тіла потовиділення незначне.
Якщо хворого морозить, його харчування має бути калорійним і легкозасвоюваним, їжа — рідинною. Потрібно призначати велику кількість рідини. Важливо, щоб більшу частину їжі хворий споживав у першу половину дня, коли температура тіла не така висока і він почувається ліпше, аніж у вечірні години.