Після асептичних процедур бинти можна використовувати вдруге, їх замочують у 3 % розчині водню пероксиду, змішаного з 0,5 % розчином мийного засобу, перуть і автоклавують. Перуть бинти в мильній піні за температури 35—37 °С, після чого їх ретельно прополіскують, віджимають і сушать за кімнатної температури.

Клей, що його використовують для підклеювання вільних кінців марлевої серветки, наносять тонким шаром на шкіру довкола перев'язного матеріалу і як тільки шар клею починає тьмяніти, зверху пов'язки кладуть розправлену марлеву серветку, яка міцно приклеюється до шкіри, надійно утримуючи перев'язний матеріал на необхідному місці. Якщо для приклеювання використовують колодій, ним просякають зверху кінці марлевої серветки, що утримує перев'язний матеріал; через декілька хвилин вона надійно фіксується на шкірі. До складу клеолу входять каніфоль (40 г), 96 % етиловий спирт (33 г), ефір (25 г), соняшникова олія (12 г); до складу колодію — колоксилін (4 г), ефір (76 г) і 96 % етиловий спирт (20 г).

Пращоподібні пов'язки. Праща — це розрізана з двох боків смуга марлі або будь-якої іншої м'якої тканини, що її використовують для утримання перев'язного матеріалу на носі, підборідді, потиличній ділянці і т.д. Пращоподібні пов'язки є найбільш простими і доцільними (мал. 24).

Контурні пов'язки. Виготовляють зі шматка тканини і закривають ними частини тіла. Закріплюють контурні пов'язки за допомогою пришитої тасьми (мал. 25). У разі видалення передньої очеревинної стінки використовують контурний бандаж живота. До контурних пов'язок належать і суспензорії.

Суспензорій має лямковий прилад і гаманець. У виготовленому з тканини гаманці розміщуються чоловічі статеві органи після видалення пахвинної грижі, при запальних захворюваннях і ушкодженнях яєчка, статевого члена чи калитки (мал. 26).

Еластичні сітчасто-трубчасті бинти РЕТЕЛАСТ виготовляють з гуми, оплетеної бавовняною ниткою. Цю сітку виготовляють у вигляді панчохи (завдовжки від 5 до 20 м). Вона буває семи розмірів (від 0 до 6) і використовують її для фіксації перев'язного матеріалу на будь-якій ділянці тіла (мал. 27).

6. Розгортують бинт зліва направо, не відриваючи рук від перев'язувальної поверхні і не розтягуючи бинт у повітрі. Бинтування розгорнутим бинтом призводить зазвичай до нерівномірного натягання і появи больових відчуттів.
7. Накладати пов'язку треба так, щоб кожний наступний тур прикривав попередній від його половини до 2/3 ширини. Фіксація м'якої бинтової пов'язки досягається розщепленим кінцем бинта, який зав'язується у вузькому, найменш рухомому місці. Вузол потрібно зав'язувати з протилежного боку від ділянки ушкодження.
Для ліпшої фіксації циркулярної пов'язки її перші тури можуть бути накладені на шкіру, попередньо оброблену клеєм. Останні тури також можуть бути прикриті лейкопластиром, який безпосередньо зі шкірою не стикається, але забезпечує механічну міцність пов'язки.

Вимоги до накладеної пов'язки
Пов'язка має міцно фіксувати ушкоджену ділянку до наступної перев'язки (зазвичай не менше ніж 1 добу).
Пов'язка має бути накладена щільно, але не туго, і не спричинювати незручності хворому.
Пов'язка має лежати рівно, без зморшок.

Пов'язка має рівномірно тиснути на відповідну частину тіла і не крутитися, не зісковзувати або заважати рухам.
Вузол кінців зав'язки слід зав'язувати подалі від ушкодженої частини тіла, щоб він не заважав рухам.

Основні типи бинтових пов'язок
Колова (циркулярна) пов'язка — зручна для бинтування циркулярної поверхні. Оберти бинта лягають один на одного, при цьому кожний наступний тур повністю прикриває попередній. Застосовують для бинтування обмежених поверхонь лоба, нижньої третини стегна і надп'ятково-гомілкового суглоба (мал. 29).

Колосоподібна пов'язка дещо нагадує вісімкоподібну з тією різницею, що наступні тури бинта частково прикривають попередні і перехрещуються по одній лінії. Місця застосування: плечовий суглоб, надпліччя, пахвинна ділянка, кульшовий суглоб та інші важкодоступні ділянки, де внаслідок нерівномірної форми поверхні тіла або можливих рухів пов'язку важко утримати (мал. 32).

Поворотну пов'язку накладають на куксу після ампутації кисті або стопи. Розпочинають з двох-трьох колових обертів бинта з наступним відхиленням його турів перпендикулярно до колового руху. Пов'язка легко сповзає, тому для її утримання додають чохол з тасьмою або шкіру змащують клеолом.

У хворих із захворюваннями та ушкодженнями очей накладають пов'язку на одне око або на обидва ока. Якісно накладена на око пов'язка має щільно прилягати, але не тиснути на очне яблуко. Крім того, під час накладання цих пов'язок необхідно стежити, щоб вуха залишалися відкритими. Накладання пов'язки починається із циркулярного туру довкола голови, далі по тім'яній і потиличній ділянці бинт спускають нижче від вуха і по обличчю піднімають угору, закриваючи око. Циркулярні і висхідні тури чергуються (мал. 38). Пов'язки на обидва ока накладають, як пов'язку на одне око, друге око закривають турами, що прямують у низхідному напрямку (мал. 39).

Пов'язка на груднину, плечовий пояс і верхню кінцівку. Пов'язки на груднину, з одного боку, належать до розряду найскладніших, а з іншого — найменш надійно фіксують ушкоджену ділянку. Так, наприклад, коса пов'язка на груднину розрахована для фіксації перев'язного матеріалу в пахвовій ділянці, недостатньо фіксує його і стискує судини бічної поверхні шиї. Тому в такому разі зазвичай використовують колосоподібну або хрестоподібну пов'язку (див. мал. 32).
Особливе значення мають пов'язки на грудну залозу в жінок із лактаційним | маститом, виконання яких поєднується з годуванням дитини або зціджуванням молока. Для цього застосовують підтримувальну пов'язку на одну або обидві грудні залози. Пов'язку на одну залозу розпочинають з циркулярного туру нижче від грудної залози, при цьому соски залишають відкритими. Другий тур бинта прямує з-під грудної залози і підіймається вгору над ключицею здорового боку. Наступний циркулярний тур бинта спрямовують дещо вище від попереднього (мал. 42). Щоб пов'язка не ослабла і не змістилася, тур бинта, спрямований через надпліччя, має розташовуватись якомога ближче до шиї, а в пахвовій ділянці — якомога вище.

У хворих з ушкодженням груднини застосовують спіральну пов'язку з гак званою портупеєю, що розпочинається опорним туром бинтування, яке проводять через надпліччя здорового боку, далі циркулярний тур фіксують зверху "портупеї" на рівні нижніх відділів живота (мал. 44). Спіральні тури проходять знизу вгору і закінчуються на рівні пахвових ямок. У такому разі використовують ще вісімкоподібну пов'язку.
У разі надання першої допомоги потерпілому з переломом ключиці, забиттям або вивихом плеча для тимчасової іммобілізації накладають пов'язки Вельпо і Дезо.

Спочатку фіксують до тулуба плече, потім зап'ясток і нарешті ліктьовий суглоб ушкодженого боку, бинтуючи від здорового боку до хворого. Перший тур бинтування забезпечує приведення нижніх відділів плеча і відведення його верхньої третини, водночас відбувається зовнішня ротація плеча; 2-й тур прямує косо вгору по груднині, забезпечуючи деяке зведення центрального кінця ключиці; 3-й — підхоплює знизу передпліччя ушкодженого боку; 4-й тур спускається згори вниз, піднімає плече і по задній поверхні груднини проходить у пахвову ділянку здорового боку. Після закінчення перших турів пов'язка Дезо на передній поверхні груднини утворює трикутник, який складається з 2, 3-го і 4-го турів. Аналогічний трикутник утворюється і на задній поверхні груднини. Далі всі тури повторюють 4—5 разів для забезпечення механічної міцності пов'язки (мал. 45).

Під час накладання пов'язки Вельпо кисть розташована в ділянці надпліччя здорового боку. Перший тур бинта проходить від хворої кінцівки до здорової довкола груднини; 2-й, вертикальний, спускається з боку надпліччя ушкодженого боку через плече і під ліктьових-суглобом, тут він змінює напрямок на горизонтальний; далі 2-й тур прямує на бічну поверхню груднини і, проходячи по задній її поверхні, горизонтальний тур фіксує кінцівку на тулубі. Ліктьовий суглоб має бути щільно притисненим до трудної клітки (мал. 46).

Оскільки ліктьовий суглоб бинтують у зігнутому положенні під тупим або прямим кутом (у разі запальних процесів і ушкоджень), а черепашача пов'язка на згинальному боці часто деформується, стискуючи судини ліктьового згину подібно до джгута, необхідно попередньо обгорнути ділянку суглоба ватно-марлевою прокладкою. Для фіксації ліктьового суглоба нерідко використовують косинкову пов'язку (див. мал. 23).

Пов'язку на пахвинну ділянку розпочинають фіксувальним туром у середній ділянці живота, далі бинт по сідничній ділянці проходить на медіальну поверхню стегна, піднімається вгору, закриваючи пахвинну ділянку; пройшовши по попереку, низхідний тур перехрещує попередній лише в паховій ділянці і прямує на бічну поверхню стегна. Далі відбувається чергування висхідних турів, що огинають поперекову ділянку ззаду, з низхідними, які зміщуються в дистальному напрямку (мал. 53). Аналогічно накладається пов'язка на обидві пахові ділянки (мал. 54).

На будь-яких частинах тіла, особливо на верхніх кінцівках, доцільно надавати перевагу пов'язкам із сітчасто-трубчастого бинта (РЕТЕЛАСТ) відповідного розміру (мал. 63).