menu
person
Відповідно до характеру і призначення розрізняють такі пов'язки: прості м'які, захисні або лікувальні; тиснучі (гемостатичні); іммобілізувальні, транспортні та лікувальні; екстензійні (пов'язки з витяганням).
Залежно від матеріалу, що його використовують для фіксації, розрізняють пов'язки:
м'які (бинтові, контурні, косинкові, пращоподібні та ін.);
тверді (транспортні та лікувальні шини, екстензійні пристрої, ортопедичні апарати, протези, тутори і корсети);
твердіючі (гіпсові, цинк-желатинові, крохмальні, з полімерних матеріалів).

М'які пов'язки
М'які пов'язки поділяють на бинтові:
а) марлеві бинти;
б) трикотажні трубчасті (сітчасті) бинти;
в) еластичні тканинні бинти; клейові: а) синтетичний клей (клеол, колодій, клей БФ-6, ліфузоль тощо); б) лейкопластир; косинкові; пращоподібні; контурні: а) стандартні контури (суспензорій, бинт РЕТЕЛАСТ, бандаж тощо); б) індивідуальні контурні (виготовляють за необхідності).

Бинтові пов'язки.
Бинт — довга смужка марлі або іншої тканини, призначена для закріплення перев'язного матеріалу або забезпечення іммобілізації опорно-рухового апарату. Марлеві бинти й понині є основним матеріалом, який використовують для перев'язок. Бинти готують різної ширини (від 5 до 20 см) і довжини (від 5 до 7 м). Вузькі бинти використовують для накладання пов'язок на пальці й кисті, широкі — для бинтування живота, таза, груднини тощо (мал. 21).

Після асептичних процедур бинти можна використовувати вдруге, їх замочують у 3 % розчині водню пероксиду, змішаного з 0,5 % розчином мийного засобу, перуть і автоклавують. Перуть бинти в мильній піні за температури 35—37 °С, після чого їх ретельно прополіскують, віджимають і сушать за кімнатної температури.

Бинти трикотажні, трубчасті (сітчасті) призначені для фіксації перев'язного матеріалу на будь-якій ділянці тіла, їх випускають у вигляді рулона (№ 5—9). На відміну від звичайних бинтів їх не намотують, а надягають на ушкоджену ділянку тіла. Таким чином вони забезпечують міцну фіксацію перев'язного матеріалу, не заважаючи при цьому рухові в суглобах.

Еластичні тканинні бинти використовують переважно у травматології і спортивній медицині.

Клейові пов'язки (мал. 22) застосовують для захисту відкритих ушкоджень і поверхнево розташованих запальних процесів. Клейові пов'язки забезпечують утримання перев'язного матеріалу на рані (вільні кінці пов'язки фіксують на шкірі пацієнта за допомогою клеолу чи колодію).

Клей, що його використовують для підклеювання вільних кінців марлевої серветки, наносять тонким шаром на шкіру довкола перев'язного матеріалу і як тільки шар клею починає тьмяніти, зверху пов'язки кладуть розправлену марлеву серветку, яка міцно приклеюється до шкіри, надійно утримуючи перев'язний матеріал на необхідному місці. Якщо для приклеювання використовують колодій, ним просякають зверху кінці марлевої серветки, що утримує перев'язний матеріал; через декілька хвилин вона надійно фіксується на шкірі. До складу клеолу входять каніфоль (40 г), 96 % етиловий спирт (33 г), ефір (25 г), соняшникова олія (12 г); до складу колодію — колоксилін (4 г), ефір (76 г) і 96 % етиловий спирт (20 г).

Для заміни клейових пов'язок смужку, на якій була закріплена серветка, рекомендують змочити ефіром чи бензином.

Унаслідок частих перев'язок шкіра на місці прикріплення марлі роз'ятрюється, що потребує заміни засобу фіксації перев'язного матеріалу. Слід зазначити, що клеол менше, аніж колодій, ушкоджує шкіру.

Колодій, клей БФ-6, а ще більш успішно ліфузоль можуть бути використані для захисту асептичних післяопераційних ран без марлі шляхом нанесення стерильного клею на поверхню невеликої рани і створення таким чином захисної плівки.

Пластир використовують як для захисту свіжих незабруднених ран (заклеювання їх смужкою щойно розгорнутого пластиру), так і як засіб фіксації перев'язного матеріалу, покладеного зверху дефекту шкіри через її некроз або локальний запальний процес без виділень. Окрім того, лейкопластир застосовують у лікуванні грануляційних ран і для зближення країв ранового дефекту.
 
У дитячій хірургії лейкопластирне витягання в разі переломів трубчастих кісток кінцівок часто успішно застосовують тоді, коли в дорослих потерпілих зазвичай використовують скелетне витягання.

Косинкові пов'язки.
Під терміном "косинка" розуміють шматок тканини трикутної форми, отриманий унаслідок розрізання по діагоналі тканинного квадрата. Довгий бік косинки називається основою, кут навпроти основи — верхівкою, останні 2 кути — кінцями, частина косинки між основою і верхівкою — серединою. Косинка як засіб фіксації перев'язного матеріалу не забезпечує його щільного прилягання до тканини тіла, проте є дуже зручною в разі надання першої допомоги. За допомогою косинки протягом короткого часу можна утримувати матеріал на ушкоджених поверхнях майже будь-якої ділянки тіла (мал. 23).

Пращоподібні пов'язки. Праща — це розрізана з двох боків смуга марлі або будь-якої іншої м'якої тканини, що її використовують для утримання перев'язного матеріалу на носі, підборідді, потиличній ділянці і т.д. Пращоподібні пов'язки є найбільш простими і доцільними (мал. 24).

Контурні пов'язки. Виготовляють зі шматка тканини і закривають ними частини тіла. Закріплюють контурні пов'язки за допомогою пришитої тасьми (мал. 25). У разі видалення передньої очеревинної стінки використовують контурний бандаж живота. До контурних пов'язок належать і суспензорії.

Суспензорій має лямковий прилад і гаманець. У виготовленому з тканини гаманці розміщуються чоловічі статеві органи після видалення пахвинної грижі, при запальних захворюваннях і ушкодженнях яєчка, статевого члена чи калитки (мал. 26).

Еластичні сітчасто-трубчасті бинти РЕТЕЛАСТ виготовляють з гуми, оплетеної бавовняною ниткою. Цю сітку виготовляють у вигляді панчохи (завдовжки від 5 до 20 м). Вона буває семи розмірів (від 0 до 6) і використовують її для фіксації перев'язного матеріалу на будь-якій ділянці тіла (мал. 27).
Дотримання низки правил під час накладання м'якої пов'язки повною мірою забезпечує виконання вимог до готової пов'язки.

Правила накладання м'яких пов'язок

1. Хворому або потерпілому необхідно надати зручного положення — лежачи або сидячи. Горизонтальне положення є найзручнішим під час бинтування живота, промежини і верхньої третини стегна. Накладати м'які пов'язки найзручніше, коли ушкоджена частина тіла хворого розташована на рівні грудей особи, яка надає допомогу.
2. Частина тіла, яку необхідно перев'язати, має бути абсолютно нерухомою. Кінцівка має бути в середньо-фізіологічному положенні, що забезпечує максимальне розслаблення м'язів, і це є функціонально найбільш вигідним для потерпілого після накладання пов'язки.
3. Оператор має стояти обличчям до пацієнта, щоб негайно відреагувати на біль, спричинений перев'язкою.
4. Пов'язку накладають у напрямку від периферії кінцівки до тулуба, розпочинаючи з фіксувального туру, яким кінець бинта закріплюють на перев'язувальній поверхні.
5. У разі типового накладання пов'язки бинт тримають у правій руці, його вільний кінець (початок) — у лівій (мал. 28).

6. Розгортують бинт зліва направо, не відриваючи рук від перев'язувальної поверхні і не розтягуючи бинт у повітрі. Бинтування розгорнутим бинтом призводить зазвичай до нерівномірного натягання і появи больових відчуттів.
7. Накладати пов'язку треба так, щоб кожний наступний тур прикривав попередній від його половини до 2/3 ширини. Фіксація м'якої бинтової пов'язки досягається розщепленим кінцем бинта, який зав'язується у вузькому, найменш рухомому місці. Вузол потрібно зав'язувати з протилежного боку від ділянки ушкодження.
Для ліпшої фіксації циркулярної пов'язки її перші тури можуть бути накладені на шкіру, попередньо оброблену клеєм. Останні тури також можуть бути прикриті лейкопластиром, який безпосередньо зі шкірою не стикається, але забезпечує механічну міцність пов'язки.

Вимоги до накладеної пов'язки
Пов'язка має міцно фіксувати ушкоджену ділянку до наступної перев'язки (зазвичай не менше ніж 1 добу).
Пов'язка має бути накладена щільно, але не туго, і не спричинювати незручності хворому.
Пов'язка має лежати рівно, без зморшок.

Пов'язка має рівномірно тиснути на відповідну частину тіла і не крутитися, не зісковзувати або заважати рухам.
Вузол кінців зав'язки слід зав'язувати подалі від ушкодженої частини тіла, щоб він не заважав рухам.

Основні типи бинтових пов'язок
Колова (циркулярна) пов'язка — зручна для бинтування циркулярної поверхні. Оберти бинта лягають один на одного, при цьому кожний наступний тур повністю прикриває попередній. Застосовують для бинтування обмежених поверхонь лоба, нижньої третини стегна і надп'ятково-гомілкового суглоба (мал. 29).
Для закриття лоба, скроневої і потиличної ділянок широко застосовують циркулярну пов'язку, яку накладають у звичайному напрямку зліва направо. Пов'язка проста, легко і швидко накладається, рівномірно тисне по всьому обводу голови. Недоліки: може крутитися, зміщуючи перев'язний матеріал.

Спіральна пов'язка — накладають на кінцівки, тулуб, груднину для закриття великих за довжиною і шириною дефектів або ран: Після двох-трьох закріплювальних турів кожний наступний тур накладають у скісному напрямку і прикривають попередній на 1/2 або 2/3 ширини бинта. Пов'язка  дуже проста і швидко накладається, але легко може сповзати. Щоб запобігти ослабленню спіральної пов'язки, що її накладають на конусоподібну поверхню тіла, застосовують перегин кожного наступного туру бинта (мал.30).

Повзуну пов'язку застосовують для фіксації великого за площею перев'язного матеріалу на кінцівках. Спочатку роблять 2—3 колових оберти бинта. Потім оберти йдуть у скісному напрямку без накладання наступного туру на попередній. Між окремими турами залишаються неприкриті бинтом проміжки, що відповідають приблизно ширині бинта.

Хрестоподібну, вісімкоподібну пов 'язку, або пов'язку, що перехрещується, накладають на поверхні тіла і розрізняють за формою (об'ємом). Напрямок бинта утворює фігуру вісімки. Наприклад, перев'язку потилиці починають двома-трьома циркулярними, коловими обертами довкола голови, далі спускаються за вухо, вниз на шию, обводять шию спереду, а ззаду піднімаються вгору за вухо і довкола голови (мал. 31). Пов'язку накладають до повного прикриття потилиці.

Колосоподібна пов'язка дещо нагадує вісімкоподібну з тією різницею, що наступні тури бинта частково прикривають попередні і перехрещуються по одній лінії. Місця застосування: плечовий суглоб, надпліччя, пахвинна ділянка, кульшовий суглоб та інші важкодоступні ділянки, де внаслідок нерівномірної форми поверхні тіла або можливих рухів пов'язку важко утримати (мал. 32).
 
Черепашачу пов'язку застосовують у двох варіантах — розбіжна і збіжна. Накладають на великі суглоби — колінний, ліктьовий, надп'ятково-гомілковий. Розбіжну пов'язку починають накладати з двох-трьох колових обертів бинта на одному рівні з розходженням наступних обертів від центру вбік, угору і вниз (мал. 33). Збіжна черепашача пов'язка відрізняється від розбіжної тим, що оберти бинта, розпочинаючись на периферії, з кожним туром наближаються до центру, де пов'язка закінчується (мал. 34).

Поворотну пов'язку накладають на куксу після ампутації кисті або стопи. Розпочинають з двох-трьох колових обертів бинта з наступним відхиленням його турів перпендикулярно до колового руху. Пов'язка легко сповзає, тому для її утримання додають чохол з тасьмою або шкіру змащують клеолом.

Т-подібну пов 'язку накладають на промежину або пахвинну ділянку за допомогою двох бинтів, з яких основний охоплює поперек або плече, а другий, що утримує перев'язний матеріал, проходить через ділянку промежини або пахвової ямки.

Різновиди пов'язок за локалізацією
Пов'язки на голову та шию. Пов'язку на голову накладають за допомогою бинта завширшки 5 см. Зазвичай вона повинна тиснути, оскільки поранення черепа супроводжується сильною кровотечею з усіх ран, що утворилися при цьому. Винятком є запальні захворювання (здавлювання небажане).
Великі ушкодження потиличної ділянки можна закрити неаполітанською пов'язкою. її розпочинають циркулярним туром довкола голови, спускаючи кожний наступний тур у бік вуха ураженої частини і піднімаючи на протилежному боці (мал. 35).

Пов'язку "шапочка Гіппократа" використовують для закриття всієї волосистої частини голови. Вона є складною за технікою виконання, потребує багато часу, а інколи і помічника. Після накладання циркулярного туру (звичайним способом) проводять тури, що повертаються з потиличної ділянки на лоб і назад так, щоб була закрита волосиста частина голови. Пов'язку закінчують, фіксуючи її циркулярними турами бинта (мал. 36). Пов'язку "шапочка Гіппократа" можна накласти і за допомогою двох бинтів, один з яких розташовують на волосистій частині голови, а іншим циркулярно фіксують кінці першого бинта.
 
Пов 'язку "чепець " найчастіше виконують для перев'язування волосистої частини голови. Опорний тур бинта пролягає через тім'яноскроневу ділянку і є основним у накладанні пов'язки; він має бути дещо натягненим. Основний тур бинта фіксують під опорним туром на правій скроневій ділянці, спрямовують через лоб на протилежний бік, обгортають навколо опорного тура і виходять через потиличну ділянку у вихідне положення; далі бинт перехльостують навколо опорного туру бинта, новий  напівтур проходить зліва трохи вище пов'язки "чепець" від попереднього і т. д. Поступово чергуючи передні і задні напівтури, забинтовують усю волосисту частину голови. Закінчуючи пов'язку, кінці опорного туру бинта зав'язують вузлом у підборідній ділянці (мал. 37). Зрідка користуються і косинковими пов'язками.

У хворих із захворюваннями та ушкодженнями очей накладають пов'язку на одне око або на обидва ока. Якісно накладена на око пов'язка має щільно прилягати, але не тиснути на очне яблуко. Крім того, під час накладання цих пов'язок необхідно стежити, щоб вуха залишалися відкритими. Накладання пов'язки починається із циркулярного туру довкола голови, далі по тім'яній і потиличній ділянці бинт спускають нижче від вуха і по обличчю піднімають угору, закриваючи око. Циркулярні і висхідні тури чергуються (мал. 38). Пов'язки на обидва ока накладають, як пов'язку на одне око, друге око закривають турами, що прямують у низхідному напрямку (мал. 39).
Складно накладається, але надійно фіксує підборідну ділянку пов'язка типу вуздечки. її застосовують у хворих із запальними захворюваннями і пораненнями підборідної ділянки, а також під час надання допомоги хворим із переломами нижньої щелепи. Після фіксувального циркулярного туру бинт по задньобічній поверхні переводять у підборідну ділянку і по лівій щоці піднімають угору. З лівої щоки тур бинта переходить на скроневу і тім'яну ділянки, далі спускається вниз до підборідної ділянки. Закінчується пов'язка накладанням циркулярної пов'язки навколо лобової і потиличної ділянок (1-й варіант). Якщо необхідно закрити підборідну ділянку повністю, пов'язка має бути доповнена циркулярним туром, що йде через підборіддя (2-й варіант; мал. 40). Для перев'язування носа, лоба, потиличної ділянки і фіксації нижньої щелепи завжди використовують пращоподібну пов'язку. Пов'язку швидко накладають, вона міцно тримається і потребує мало матеріалу (див. мал. 24).

Для закриття потиличної ділянки та задньої ділянки шиї у хворих з фурункулами і карбункулами застосовують комбіновану пов'язку у вигляді вісімки. Пов'язка на шиї має добре фіксувати перев'язний матеріал і до того ж не утруднювати дихання і не здавлювати кровоносні судини, особливо вени. Циркулярну пов'язку на шию накладати недоцільно, тому що тугий тур бинта застосовувати не можна, а в разі слабко накладених турів пов'язка крутитиметься. Цих недоліків немає у хрестоподібної і вісімкоподібної пов'язок, які починаються з потиличної ділянки і проходять навколо груднини та шиї (мал. 41). За допомогою такої пов'язки можна закрити нижні відділи передньої і задньої поверхні шиї після операції на щитоподібній залозі або в разі запальних процесів. Інколи для утримання перев'язного матеріалу на шиї застосовують клейові пов'язки.

Пов'язка на груднину, плечовий пояс і верхню кінцівку. Пов'язки на груднину, з одного боку, належать до розряду найскладніших, а з іншого — найменш надійно фіксують ушкоджену ділянку. Так, наприклад, коса пов'язка на груднину розрахована для фіксації перев'язного матеріалу в пахвовій ділянці, недостатньо фіксує його і стискує судини бічної поверхні шиї. Тому в такому разі зазвичай використовують колосоподібну або хрестоподібну пов'язку (див. мал. 32).
Особливе значення мають пов'язки на грудну залозу в жінок із лактаційним | маститом, виконання яких поєднується з годуванням дитини або зціджуванням молока. Для цього застосовують підтримувальну пов'язку на одну або обидві грудні залози. Пов'язку на одну залозу розпочинають з циркулярного туру нижче від грудної залози, при цьому соски залишають відкритими. Другий тур бинта прямує з-під грудної залози і підіймається вгору над ключицею здорового боку. Наступний циркулярний тур бинта спрямовують дещо вище від попереднього (мал. 42). Щоб пов'язка не ослабла і не змістилася, тур бинта, спрямований через надпліччя, має розташовуватись якомога ближче до шиї, а в пахвовій ділянці — якомога вище.

Підтримувальну пов'язку на обидві грудні залози накладають так: на праву грудну залозу у звичайному напрямку знизу вгору, а на ліву — згори вниз (мал. 43).
Захисну пов'язку і стисну пов'язку зазвичай накладають на обидві грудні залози для припинення лактації. Стисна пов'язка розпочинається із циркулярного туру, який проходить через грудні залози, щільно притискуючи їх до груднини. Другий тур бинта проходить з-під правої грудної залози скісно вгору над лівою грудною залозою. Однак ці пов'язки мають тенденцію до зміщення.
Для фіксації пахвової ділянки і грудних залоз можна застосовувати і косинкові пов'язки.

У хворих з ушкодженням груднини застосовують спіральну пов'язку з гак званою портупеєю, що розпочинається опорним туром бинтування, яке проводять через надпліччя здорового боку, далі циркулярний тур фіксують зверху "портупеї" на рівні нижніх відділів живота (мал. 44). Спіральні тури проходять знизу вгору і закінчуються на рівні пахвових ямок. У такому разі використовують ще вісімкоподібну пов'язку.
У разі надання першої допомоги потерпілому з переломом ключиці, забиттям або вивихом плеча для тимчасової іммобілізації накладають пов'язки Вельпо і Дезо.

Пов'язку Вельпо застосовують рідко, через те що нефізіологічне положення верхньої кінцівки призводить до повторного зміщення уламків, а в разі тривалої іммобілізації — до тугорухомості в суглобах верхньої кінцівки. У такому разі перевагу надають пов'язці Дезо. Під час накладання пов'язки Дезо верхня кінцівка набуває фізіологічного положення. Обов'язково фіксують кінцівку в пахвовій ділянці на хворому боці за допомогою суцільного валика, який дає змогу у процесі бинтування відвести руку від тулуба.

Спочатку фіксують до тулуба плече, потім зап'ясток і нарешті ліктьовий суглоб ушкодженого боку, бинтуючи від здорового боку до хворого. Перший тур бинтування забезпечує приведення нижніх відділів плеча і відведення його верхньої третини, водночас відбувається зовнішня ротація плеча; 2-й тур прямує косо вгору по груднині, забезпечуючи деяке зведення центрального кінця ключиці; 3-й — підхоплює знизу передпліччя ушкодженого боку; 4-й тур спускається згори вниз, піднімає плече і по задній поверхні груднини проходить у пахвову ділянку здорового боку. Після закінчення перших турів пов'язка Дезо на передній поверхні груднини утворює трикутник, який складається з 2, 3-го і 4-го турів. Аналогічний трикутник утворюється і на задній поверхні груднини. Далі всі тури повторюють 4—5 разів для забезпечення механічної міцності пов'язки (мал. 45).

Під час накладання пов'язки Вельпо кисть розташована в ділянці надпліччя здорового боку. Перший тур бинта проходить від хворої кінцівки до здорової довкола груднини; 2-й, вертикальний, спускається з боку надпліччя ушкодженого боку через плече і під ліктьових-суглобом, тут він змінює напрямок на горизонтальний; далі 2-й тур прямує на бічну поверхню груднини і, проходячи по задній її поверхні, горизонтальний тур фіксує кінцівку на тулубі. Ліктьовий суглоб має бути щільно притисненим до трудної клітки (мал. 46).

Для фіксації плеча нерідко застосовують колосоподібну пов'язку. Спочатку накладають циркулярні тури довкола плеча, далі низхідний тур спрямовують на передню поверхню грудної клітки, переходячи на тур, що перехрещується в дельтоподібній ділянці. Другий етап повторює наступний тур, бинт поступово зміщують угору і закінчують пов'язку циркулярним туром довкола грудної клітки.
Пов'язки на передпліччя і плече найчастіше накладають за типом спіральної з перегином на тильній поверхні, а на ліктьовий суглоб — за типом черепашачої (див. мал. 33—34).

Оскільки ліктьовий суглоб бинтують у зігнутому положенні під тупим або прямим кутом (у разі запальних процесів і ушкоджень), а черепашача пов'язка на згинальному боці часто деформується, стискуючи судини ліктьового згину подібно до джгута, необхідно попередньо обгорнути ділянку суглоба ватно-марлевою прокладкою. Для фіксації ліктьового суглоба нерідко використовують косинкову пов'язку (див. мал. 23).

Щодо пов'язок на окремі пальці кисті дуже часто накладають колосоподібну пов'язку на І палець. Показанням до накладання цієї пов'язки є запальні захворювання, поранення, вивихи і розтягнення зв'язкового апарату. Після накладання циркулярного фіксувального туру на передпліччі другий тур з тильного боку обгортає основу І пальця. Послідовно чергують тури довкола передпліччя та основи І пальця (мал. 47). Пов'язка не закриває нігтьову фалангу пальця і тому в разі необхідності може бути доповнена обертовими або циркулярними турами бинта.

На інші пальці кисті накладають звичайну спіральну пов'язку. Щоб пов'язка не змістилася, її фіксують довкола зап'ястка (мал. 48).
Спіральна пов'язш типу рукавички накладається на кожен палець окремо (мал. 49).
У разі розтягнення зв'язок у ділянці променево-зап'ясткового суглоба застосовують хрестоподібну пов'язку на кисть. Після фіксувального циркулярного туру бинта з ліктьового боку він проходить на тил кисті. Проходячи через правий міжпальцевий проміжок, бинт повертається на тил кисті, утворюючи перехрестя в ділянці променево-зап'ясткового суглоба (мал. 50).
У разі ушкоджень або флегмони кисті можна використовувати тимчасову поворотну пов'язку на всю кисть із заміною далі на "рукавичку", яка відділяє пальці один від одного.

Пов'язки на очеревину і таз
Пов'язки на ділянку живота застосовують досить часто у зв'язку з різноманітною патологією з боку органів черевної порожнини і надто поширеним оперативним лікуванням. Цілком задовільні наслідки дає добре і правильно накладена лейкопластирна або спіральна бинтова пов'язка на живіт.

Проста пов'язка на живіт трудомістка, може крутитись і сповзати вниз під час рухів у ліжку або під час ходіння. Тому її доцільно комбінувати з однобічною колосоподібною пов'язкою стегна (мал. 51).
Інколи для більшої міцності бинтування доповнюють поздовжньо складеним  простирадлом або спеціальним контурним бандажем. 

На пахвинну ділянку, промежину і кульшовий суглоб накладають колосоподібну пов'язку різних варіантів. Показаннями до накладання їх є операції з приводу пахвинної або стегнової грижі, операції на кульшовому суглобі, опіки, механічні ушкодження і запальні захворювання в ділянці таза і промежини.

Колосоподібна пов'язка на кульшовому суглобі досить складна у виконанні, а інколи потребує одного-двох помічників. Після фіксації циркулярного туру довкола живота бинт по його попередній поверхні спрямовують скісно вниз, а далі довкола стегна, нижче від сідничної складки і по його медіальній поверхні вперед і латерально; перехрест відбувається точно в ділянці великого вертлюга. Наступні тури бинта зміщують у дистальному напрямку, повторюючи хід першого туру (мал. 52).

Пов'язку на пахвинну ділянку розпочинають фіксувальним туром у середній ділянці живота, далі бинт по сідничній ділянці проходить на медіальну поверхню стегна, піднімається вгору, закриваючи пахвинну ділянку; пройшовши по попереку, низхідний тур перехрещує попередній лише в паховій ділянці і прямує на бічну поверхню стегна. Далі відбувається чергування висхідних турів, що огинають поперекову ділянку ззаду, з низхідними, які зміщуються в дистальному напрямку (мал. 53). Аналогічно накладається пов'язка на обидві пахові ділянки (мал. 54).

Накладання колосоподібної пов'язки на промежину утруднено через необхідність залишити відкритим відхідник. Під час накладання цієї пов'язки перехрещення турів здійснюють суворо медіально (воно загальне для обох половин пов'язки). Поступово зближуючи тури, повністю закривають промежину (мал. 55).
Найпростішою і зручною для закриття промежини є Т-подібна пов'язка, на яку потрібно мало матеріалу і яка швидко виготовляється, накладається і знімається. Один тур бинта накладають циркулярно, як пояс, і зав'язують одразу. Інший бинт перекидають через пояс, виводять на промежину і далі вгору, фіксуючи на циркулярному турі ззаду (мал. 56).

Пов'язки на нижню кінцівку
За наявності запальних процесів і ушкоджень верхньої третини стегна накладають висхідну колосоподібну пов'язку, яку фіксують довкола таза, типу кульшової. У разі ушкоджень колінного суглоба накладають черепашачу пов'язку, збіжну або розбіжну. Для перев'язування гомілки застосовують спіральну пов'язку з перегином кожного наступного туру бинта (мал. 57). Колосоподібну пов'язку стопи накладають за наявності її ушкоджень. За тими самими показаннями застосовують хрестоподібну пов'язку на ділянку надп'ятково-гомілкового суглоба. Циркулярний тур проводять довкола стопи в ділянці плеснових кісток. Після фіксації в нижній третині гомілки бинт у вигляді вісімки проводять довкола ступні (мал. 58).

Поворотну пов'язку на дистальні відділи стопи або на всю стопу накладають у разі опіків, відморожень, гангрени, ушкоджень та ін. Під час її накладання потрібно стежити за тим, щоб між пальцями був прокладений перев'язний матеріал для запобігання попрілості. Пов'язку розпочинають циркулярним туром у ділянці плесно¬вих кісток, потім роблять поворотний тур на пальцях з поступовим фіксуванням спіральною або хрестоподібною пов'язкою (мал. 59).

Не втратила свого значення і косинкова пов'язка на стопу (мал. 60).
Пов'язку на І палець стопи накладають за типом поворотної пов'язки з додатковими спіральними турами бинта і фіксацією біля основи пальця.
Проте така пов'язка легко зсовується, тому доцільно її зафіксувати довкола надп'ятково-гомілкового суглоба над кісточками (мал. 61).
На п'яткову ділянку найчастіше накладають розбіжну черепашачу або колосоподібну пов'язку (мал. 62).
 

На будь-яких частинах тіла, особливо на верхніх кінцівках, доцільно надавати перевагу пов'язкам із сітчасто-трубчастого бинта (РЕТЕЛАСТ) відповідного розміру (мал. 63).