menu
person
Пункція вени

Показаннями до пункції вени є введення різних лікарських препаратів, узяття крові для досліджень, вимірювання венозного тиску і введення катетерів (наприклад, для лазерного опромінення крові). Для цієї маніпуляції використовують шприци місткістю 10—20 мл і гумовий джгут. Пунктують зазвичай поверхневі вени ліктьового згину, тильної поверхні кисті, передпліччя, голови, рідше — підключичної вени. Внутрішньовенні ін'єкції найчастіше виконують у поверхневі вени ліктьового згину.

Для проведення пункції спочатку створюють штучний венозний стаз, наклавши гумовий джгут на плече. Внутрішню поверхню ліктьового згину кілька разів протирають ватою, змоченою 96 % етиловим спиртом. Пальцями лівої руки вибирають найбільшу і найменш рухливу вену і фіксують її. Пункцію можна провести одномоментно або у 2 етапи. У разі 1-го варіанта голку встановлюють зрізом угору над венозним стовбуром і проколюють одночасно шкіру і стінку вени. У разі 2-го варіанта голку встановлюють так само, але трохи збоку від венозного стовбура і проколюють спочатку шкіру, потім відводять шприц з голкою дещо вбік і проколюють стінку судини збоку, одночасно просунувши голку вперед.

Для взяття крові з вени поршень шприца відтягують на себе або шприц роз'єднують з голкою, а під цівку крові підставляють пробірку.

Якщо потрібно виконати внутрішньовенну ін'єкцію, перед цим знімають гумовий джгут, перевіряють ще раз положення голки у вені (кров має з'явитися в канюлі або шприці) і вводять лікарський препарат, натискуючи на ручку поршня І пальцем. Після завершення процедури голку акуратно виймають, місце проколу змащують стерильним тампоном зі спиртом; хворому пропонують зігнути руку в ліктьовому суглобі і затиснути тампон на 3—5 хв.

Для тривалішого внутрішньовенного введення лікарських препаратів використовують пластмасові системи одноразового використання (мал. 7). 
Випускають багато різновидів таких систем. Перед використанням систему розпаковують із пакета (5) і монтують. Беруть потрібний флакон з лікарським препаратом, знімають з нього металеву пластинку, гумовий корок протирають 96 % етиловим спиртом і проколюють його повітроносною голкою (1) із фільтром (2). Іншу (коротку) голку (3), що з'єднана трубкою з крапельницею (9), також уводять через корок у флакон (у деяких системах є тільки одна велика голка, яка виконує подвійну функцію — як повітропровідник і як провідник рідини). Флакон перевертають догори дном, крапельницю підіймають так, щоб її фільтр (8) був угорі, а трубка (4), з'єднана з канюлею, — внизу. Поступово опускаючи периферійний кінець системи, витискують повітря з крапельниці. Заповнивши резервуар рідиною наполовину, повертають крапельницю в робоче положення і видаляють повітря з трубок доти, доки з канюлі не потече розчин. На канюлю надягають голку (10), а трубку вище від голки затискують затискачем (7). Заповнену систему встановлюють на штатив і з'єднують з голкою, що міститься у вені, фіксуючи останню до шкіри лейкопластирем. За допомогою гвинтового затискача регулюють швидкість інфузії, яка може становити в середньому 45—60 крапель за 1 хв (за необхідності швидкість уведення препаратів можна змінювати). По закінченні вливання голку з вени виймають, місце уколу обробляють спиртом і затискують стерильним тампоном або серветкою. Під час інфузії слід бути дуже уважним, щоб запобігти різним ускладненням, особливо повітряній емболії, що може виникнути внаслідок засмоктування в судини повітря із системи для інфузії або з відкритого катетера під час пункції вени.

Венесекція

Венесекцію виконують тим хворим, яким неможливо виконати венепункцію або є необхідність у довготривалих внутрішньовенних вливаннях лікарських засобів. Для венесекції частіше використовують вени нижніх і верхніх кінцівок. Шкіру над веною обробляють 5 % розчином йодонату (йодопірону, йоду) і знеболюють 0,25— 0,5 % розчином новокаїну. Після цього скальпелем роблять довгастий розріз завдовжки 1—3 см безпосередньо над веною (мал. 8, я), потім її відділяють і підводять під неї 2 лігатури (мал. 8, б). Дистальну лігатуру зав'язують на 2 вузли, а проксимальніше від лігатури розкривають вену. Джгут знімають. У проксимальний кінець вени вводять катетер, фіксують його іншою лігатурою, створюючи таким чином герметичність між веною і катетером (мал. 8, в). Рану зашивають, а катетер фіксують до шкіри (мал. 8, г). Катетер періодично промивають гепарином, щоб запобігти утворенню тромбів у ньому. Перед вийманням катетера рану обробляють антисептиком, зрізують фіксувальні лігатури і акуратно його виймають, притримуючи шкіру. На рану накладають тугу пов'язку.

Пункція м'яких тканин

Пункцію м'яких тканин проводять для діагностики та лікування гнійно-запального процесу, гематоми, пухлини, якщо вони вже є, або підозрюють, що невдовзі утворяться.
Спочатку місце пункції знеболюють (зазвичай використовують місцеву анестезію), потім беруть шприц з довгою голкою і проколюють шкіру, м'які тканини, просовуючи голку в патологічне вогнище. Вміст вогнища відсмоктують у шприц і видаляють разом із голкою. Місце уколу ще раз обробляють антисептиком і накладають асептичну пов'язку.

Плевральна пункція (торакоцентез)

Плевральну пункцію застосовують у разі накопичення ексудату, крові, гною, повітря в порожнині плеври. Для діагностичної пункції використовують шприц місткістю 20 мл, голку завдовжки 8—10 см діаметром 1—1,2 мм, затискач, стерильні пробірки. Інструментарій стерилізують, руки обробляють, як перед виконанням операції. Хворого садять на стілець обличчям до його спинки. Руки й голову хворий має покласти на спинку стільця. Після анестезії шкіри і підшкірної жирової клітковини 0,5 % розчином новокаїну їх проколюють голкою з надягненою на канюлю гумовою трубкою, останню перетискують затискачем, у сьомому-восьмому міжребрових проміжках по задньо-аксилярній або лопатковій лінії, по верхньому краю ребра. Раптовий біль свідчить про прокол пристінкової плеври. До трубки під'єднують шприц, відкривають затискач, відсмоктують вміст плевральної порожнини, перекривають трубку, щоб у плевральну порожнину не потрапило повітря, від'єднують шприц і виливають його вміст у пробірку. За необхідності відсмоктування повторюють. Після виймання голки місце пункції змащують йодонатом (йодопіроном, 5 % розчином йоду), амосептом чи клеєм БФ-6 або накладають стерильну наклейку. Краї пробірок проводять над вогнем, закривають їх стерильними корками і відправляють до лабораторії.

Лікувальний торакоцентез застосовують для аспірації вмісту плевральної порожнини. Для видалення повітря прокол виконують у другому міжребровому проміжку по середньоключичній лінії, для видалення рідини — так само, як описано вище. Після пункції голку з'єднують із системою сполучених судин (мал. 9) або з іншим відсмоктувальним пристроєм.

Абдомінальна пункція (лапароцентез)

Лапароцентез виконують для отримання вмісту черевної порожнини для дослідження, видалення асцитної рідини та введення обстежувального катетера з метою діагностики. Після місцевої анестезії шкіру розрізують скальпелем на відстані 1,5—2 см нижче або вище від пупка завдовжки 1 см. Прошивають верхній край рани і цю нитку використовують як тримач, підіймаючи нею ділянку передньої черевної стінки. Через розріз у шкірі і підшкірній жировій клітковині до апоневрозу, який фіксовано тримачем, підводять троакар (мал. 10) і, прокручуючи, уводять його в черевну порожнину. При цьому виявляється відчуття провалу. У хворих з асцитом пункцію виконують у положенні сидячи на стільці. Рідину з черевної порожнини потрібно випускати повільно, спостерігаючи за станом хворого, його живіт слід підтягувати рушником, щоб запобігти колаптощному стану внаслідок переміщення і перерозподілу крові в судинах черевної порожнини. Якщо у хворих із травмою живота після видалення стилета з троакара виділяється кров чи якась інша рідина, то ушкодження внутрішніх органів слід вважати встановленим. Якщо ж рідини не отримано, залишають "обстежувальний" катетер — тонка трубочка з численними перфоративними отворами на тому кінці, який уводять у черевну порожнину. Катетер періодично спрямовують у різні ділянки порожнини, залишаючи його там від кількох годин до кількох діб. Отриману з черевної порожнини рідину відправляють у лабораторію для цитологічного і бактеріологічного дослідження.

Останнім часом інформативнішим методом діагностики патології органів черевної порожнини вважають лапароскопію, що дає змогу оглянути органи через лапароскоп. Цей пристрій уводять через троакар у черевній стінці. Троакар лапароскопа вводять так само, як при лапароцентезі.

Після маніпуляції троакар (катетер) виймають, накладають 1—2 вузлових шви, рану обробляють антисептиком і накладають стерильну серветку.

Пункція суглоба

Пункцію суглоба виконують у чистій перев'язній з урахуванням асептики. Для цього використовують шприци місткістю 10 або 20 мл, коротку і довгу голки, 0,25—0,5 % розчини новокаїну, стерильні серветки і медикаменти (антибіотики, гідрокортизон, дексаметазон тощо). Шкіру спочатку знежирюють, обробляють спиртом і розчином йодонату, ділянки пункції обкладають стерильним простирадлом або великою серветкою. Спочатку виконують місцеву анестезію короткою голкою, потім — прокол довгою голкою (при цьому відчувають начебто провал). Після цього відсмоктують вміст, виливають його в пробірку для досліджень і вводять лікарський препарат.