Спостерігання і догляд за хворими з ушкодженням скелета й суглобів залежить здебільшого від методу лікування кожного хворого. Тривалого перебування в стаціонарі потребують пацієнти з ускладненими переломами й вивихами, з двома або кількома ушкодженнями, а також необхідність оперативного лікування із цими видами травми. Найчастіше хворим із переломами кісток накладають гіпсові пов'язки (мал. 19).
Під час накладання гіпсових пов'язок кінцівку необхідно підтримувати в потрібному положенні для затвердіння гіпсу. Процес затвердіння гіпсу починається вже через декілька хвилин, і пов'язка набуває здатності самостійно зберігати надану їй форму. Однак достатньо міцною пов'язка стає лише через 25—30 хв, що залежить також від її товщини та якості гіпсу. До затвердіння пов'язки хворому не дозволяють виконувати навіть обмежені рухи в суглобах, оскільки це призводить до утворення тріщин у пов'язці, а відповідно до її недовговічності. Під час перебування кінцівки в гіпсовій пов'язці не можна натискувати на неї пальцями, щоб запобігти нерівностям на її внутрішній поверхні. Час висихання пов'язки можна скоротити, підвищуючи температуру в приміщенні або обдуваючи її гарячим повітрям. Ознака затвердіння пов'язки — це поява коробкового звуку під час постукування по ній. Із цього моменту кінцівку можна не підтримувати, однак давати навантаження на свіжозатверділу пов'язку не можна. Остаточне висихання і затвердіння пов'язки настає лише на 3-ю добу після її накладання. Ушкодженим кінцівкам із фіксувальною гіпсовою пов'язкою потрібно надати підвищеного положення для профілактики здавлювання від набряку. Хворого необхідно проінструктувати про можливість здавлювання кінцівки гіпсовою пов'язкою у разі наростання набряку, ознайомити з клінічними ознаками цього ускладнення, що потребує негайного звернення до лікаря.
Активні рухи в суглобах, у вільній від гіпсових пов'язок кінцівці хворий виконує лише після повного висихання гіпсу. Великі гіпсові пов'язки (кокситна, гонітна) потребують спеціального догляду. Після накладання пов'язки хворого перекладають на каталку і доправляють до ліжка. Перекладання хворого з такою пов'язкою на ліжко потребує зусиль 3—4 осіб: усі вони розташовуються з одного боку від хворого так, щоб один підтримував голову й плечі, двоє — тулуб і таз, а один — ноги. Піднімати й опускати хворого слід одночасно за командою, щоб уникнути ушкодження пов'язки. Хворого кладуть на заздалегідь підготовлене ліжко, під матрацом якого має лежати дерев'яний щит, щоб запобігти вгинанню гіпсової пов'язки під масою тіла хворого, а відтак і її ушкодженню.
Упродовж перших 2—3 діб хворому не рекомендується вкривати пов'язку ковдрою, оскільки це перешкоджає висиханню гіпсу.
Середній і молодший медичний персонал, який доглядає за хворим з гіпсовою пов'язкою, має пам'ятати, що хворого необхідно кілька разів на день перевертати зі спини на живіт, піднімати головний кінець ліжка. Ці заходи є доброю профілактикою застійної пневмонії. Змінюючи постільну білизну, стежити, щоб простирадло було без складок, оскільки це може спричинити утворення пролежнів.
Під час гігієнічних процедур (умивання, купання, підмивання) гіпсову пов'язку необхідно ретельно ізолювати водонепроникними матеріалами (клейонка, плівки). Щоб пов'язка не забруднювалася, на неї надягають чохол із тканини.
Хворі з великими гіпсовими пов'язками повинні приймати гігієнічну ванну не менше аніж один раз на 10 днів. Хворого транспортують у ванну кімнату, вкладають його на щит і обмивають усі ділянки тіла, не закриті гіпсовою пов'язкою. Перекладання хворого зі щита на каталку і з каталки на ліжко необхідно здійснювати з дотриманням усіх наведених вище правил, щоб не ушкодити вже затверділу гіпсову пов'язку.
Середній і молодший медичний персонал повинен добре знати про ускладнення, що можуть бути від гіпсової пов'язки. Найчастішим із них є здавлювання кінцівки. Причиною цього ускладнення може бути зростання набряку м'яких тканин, запалення ран при відкритих переломах. Медичний персонал повинен ретельно стежити за станом кінцівки в гіпсовій пов'язці. Хворий має відчувати поступове зменшення болю в зоні ушкодження, пальці мають бути теплими й рухомими, шкіра кінцівки — нормального забарвлення, без порушення чутливості. Щоб можна було здійснювати такий контроль, під час накладання гіпсової пов'язки пальці лишають відкритими. При здавлюванні кінцівки пов'язкою хворий відчуває посилення болю в зоні ушкодження і в усій кінцівці, з'являється й зростає набряк периферійних відділів, ціаноз пальців, активні рухи пальців відсутні, порушується чутливість. З появою такої симптоматики введення знеболювальних препаратів без огляду кінцівки лікарем вважають помилковим. Здавлення прогресує дуже швидко й може призвести до незворотних змін у кінцівці. У разі здавлення кінцівки гіпсовою пов'язкою останню розсікають по всій довжині, а її краї розводять щипцями.
Під гіпсовою пов'язкою ймовірні утворення пролежнів унаслідок місцевого порушення кровообігу в тих ділянках кінцівки або тулуба, що зазнають постійного тиснення (мал. 20). Пролежні виникають унаслідок невмілого моделювання пов'язки (на кісткових випинаннях), унаслідок нерівностей на внутрішній поверхні пов'язки (натискання пальцями на незатверділу пов'язку, потрапляння під неї гіпсових решток тощо).
При утворенні пролежня з'являється біль або оніміння обмеженої ділянки кінцівки, на гіпсовій поверхні можливе виникнення бурої плями, іноді відчувається гнильний запах. Для перевірки чи утворився пролежень у циркулярній гіпсовій пов'язці над підозрілим місцем вирізують вікно, при лангетних пов'язках відкривають краї пов'язки, проводять ревізію кінцівки й усувають причини, що призвели до утворення пролежня. Тривалість лікування при пролежні, особливо глибокому, може значно бути довшою, аніж консолідація самої кістки.
Не лише надмірно тісна, а й вільна пов'язка може зумовити певні ускладнення. Якщо гіпсова пов'язка нещільно прилягає по всій поверхні кінцівки, то внаслідок пересування пов'язки можуть утворитися потертості і пухирі з імовірним інфікуванням. Найхарактерніша скарга хворого при цьому ускладненні — відчуття печіння під пов'язкою.
Багатьох хворих із переломами лікують методами постійних витягнень (скелетне, клейове, лейкопластирне), застосовуючи їх переважно при переломах стегнової кістки, таза, гомілки, плеча й центральних вивихах стегна. У разі використання постійного витягнення репозиція кісткових фрагментів настає поступово, протягом кількох днів, унаслідок підвісного вантажу. Хворі, що їх лікують цим методом, нетранспортабельні й повинні весь час перебувати в стаціонарі, потребуючи постійного догляду. З усіх методів постійного витягання найчастіше застосовують скелетне, оскільки воно може забезпечити прикладання сили, достатньої для репозиції та подальшої фіксації фрагментів кістки в потрібному положенні один до одного. При цьому методі лікування металеві спиці просовують крізь кісткову тканину в певних місцях, закріплюючи на спеціальних скобах. Кінцівку хворого розміщують на спеціальних металевих шинах із блоками, через які проходять тяги від скоби до вантажу. Ножний кінець ліжка піднімають спеціальними підставками так, щоб запобігти сповзанню хворого. Застосування скелетного витягнення дає змогу застосовувати лікувальну фізкультуру й масаж кінцівки з перших днів, виключає ускладнення, характерні для гіпсових пов'язок, однак у разі застосування цього методу хворий тривалий час прикутий до ліжка і потребує постійного догляду. Окрім загальногігієнічних процедур (умивання, купання, зміна постільної білизни) персонал повинен постійно стежити за правильним положенням хворого, застосуванням сили витягнення, станом шкіри в ділянці просування металевої спиці крізь кістку. Шкіру навколо точки просування спиці необхідно обробляти антисептиками та ізолювати від прилеглої шкіри асептичними пов'язками. Хворих необхідно попереджувати про неприпустимість забруднення місць просування металевих спиць, а в разі випадкового забруднення пов'язки її одразу змінюють на чисту.
Особливу групу догляду становлять хворі з переломами хребта, таза, ушкодженнями спинного мозку. При неускладнених переломах хребта лікування часто здійснюють за допомогою гіпсових корсетів. Корсет періодично знімають для протирання шкіри камфорним спиртом, виконання масажу й лікувальної фізкультури. Медичний персонал повинен дбайливо поводитися з корсетом, оскільки його потрібно берегти впродовж тривалого лікування.
Догляд за хворими з ускладненими переломами хребта становить певні труднощі. Таких хворих вкладають у ліжко обов'язково оснащене під матрацом щитом.
Унаслідок ушкодження спинного мозку й підвищеної схильності до утворення пролежнів доцільно користуватися гумовими матрацами й гумовими кругами (обов'язково з чохлом із тканини). Медичний персонал повинен дбайливо стежити за станом постільної білизни, оскільки найменші складки можуть призвести до утворення пролежнів. Щоб запобігти утворенню складок, простирадло доцільно фіксувати до ліжка. Під п'яти, сідниці й лопатки підкладати ватно-марлеві подушечки у вигляді бублика. Мокрі простирадла необхідно міняти негайно, постільну білизну — щодня. Профілактика пролежнів полягає в ретельному догляді за шкірою, щоденному протиранні її камфорним спиртом, виконанні масажу й ультрафіолетовому опроміненні. При цьому хворого обережно перевертають на живіт.
У хворого з ускладненими переломами хребта часто спостерігають рефлекторні розлади. Медичний персонал має відстежувати регулярність спорожнювання кишок і сечового міхура, дотримувати правил асептики за наявності постійного катетера або цистоми, адже частим ускладненням у хворих з ушкодженням спинного мозку є розвиток висхідної інфекції сечових шляхів. Сечовий міхур щодня зрошувати через цистому розчином антисептика (фурациліном, калію перманганатом, декаметоксином). Для запобігання утворенню калових завалів у кишках їх спорожнюють за допомогою очисної клізми, а при утворенні калового завалу його видаляють за допомогою пальця. Дані про те, коли у хворого були випорожнення, коли ставили клізму, має фіксувати медична сестра в температурному листку, щоб вчасно поставити очисну клізму і не допустити утворення калових завалів.
Досить частим ускладненням у хворих з ушкодженням спинного мозку (особливо на високому рівні) є розвиток пневмонії. Для її профілактики виконують спеціальну дихальну гімнастику, призначають інгаляції для полегшення відходження мокротиння, призначають гірчичники, банки.
Медичний персонал, який обслуговує цей найтяжчий контингент хворих, повинен пам'ятати, що лише тривалий і турботливий догляд дає змогу зберегти хворому життя й надію на те, що згодом він підведеться й зможе пересуватися за допомогою милиць або спеціальних ортопедичних апаратів.
Спортивна травматологія - http://pushchavoditsa.com/blog/sportivnaja_travmatologija/1-0-1