menu
person
За допомогою зондування травного тракту зі шлунка видаляють гази, беруть рідину для діагностики та призначення лікування, а також доставляють харчові продукти і лікувальні засоби.

Зондування шлунка через ніс (назогастральне)

Показаннями до цього методу є гостре розширення шлунка, обструкція воротаря шлунка, кишкова непрохідність, кровотеча з верхніх відділів травного тракту, ентеральне харчування. Відносними протипоказаннями до зондування є нещодавні операції на стравоході чи шлунку, а також відсутність блювального рефлексу.

Хворий перебуває у положенні сидячи або лежачи на спині. Потрібно взяти гумовий (латексний, силіконовий) зонд діаметром 5—7 мм, зміряти його довжину від губ до вушної часточки і вниз по передній поверхні грудної клітки так, щоб останній отвір на зонді був нижче від мечоподібного відростка. Ця відстань відповідає відстані, на яку має бути введений зонд.

Перед уведенням зонда його кінчик бажано охолодити (щоб він став жорсткішим), змастити якоюсь маззю для запобігання ушкодженню носових ходів. Пацієнт має нахилити голову вперед і в цей час зонд уводять у ніздрю, потім його обережно проштовхують у глотку по задній стінці, одночасно пропонуючи пацієнтові ковтати зонд. Щойно пацієнт проковтнув зонд потрібно впевнитися, що він вільно може дихати, чітко розмовляти і обережно вводити зонд до відміченої ділянки. Після цього зонд акуратно прикріплюють пластиром до носа, а ще нижче — до одежі пацієнта. Зонд можна використовувати для активного та пасивного видалення вмісту шлунка та для ентерального харчування
 
Зондування через рот (орогастральне)

Показання до такого зондування такі самі, як і до зондування через ніс. Але такий спосіб використовують у новонароджених, інтубованих хворих та для екстреної допомоги. Зокрема орогастральне зондування використовують при гострому розширенні шлунка, обструкції воротаря шлунка, кишковій непрохідності, кровотечі з верхніх відділів травного тракту та для ентерального харчування. У разі нещодавно перенесеної операції на стравоході чи шлунку зондування через зонд має значні обмеження.

Техніка виконання процедури така. Хворий перебуває у положенні сидячи або лежачи на спині. Взяти гумовий (латексний, силіконовий) зонд (зазвичай" діаметром 8—10 мм), зміряти його довжину від губ до вушної часточки і вниз по передній поверхні грудної клітки так, щоб останній отвір на зонді був нижче від мечоподібного відростка. Ця відстань відповідає відстані, на яку потрібно ввести зонд. Кінчик зонда змащують гелем або маззю. Зонд поміщують у порожнину рота пацієнта і направляють на її задню стінку, проводячи його у стравохід повільно та рівномірно. Якщо з'явилася перепона, дихальний шум або осідання пари на стінках трубки, це може свідчити про потрапляння зонда в трахею. Правильне положення зонда в шлунку підтверджується видаленням значної кількості рідини. Зондування через рот можна також використовувати для активного та пасивного видалення вмісту шлунка у разі надання екстреної допомоги та під час оперативного втручання на органах черевної порожнини.

Дуоденальне (дванадцятипалокишкове) зондування (через ніс)
Дуоденальне зондування технічно виконують так само, як зондування шлунка через рот. Але для такого типу зондування використовують трубки малого діаметра (близько 5 мм) з оливою на кінці. Перед уведенням вимірюють його довжину від губ до вушної часточки і вниз по передній поверхні грудної клітки так, щоб останній отвір на зонді містився нижче від мечоподібного відростка на 6 см. Ця відстань відповідає відстані, на яку має бути введений зонд. При цьому оливу змащують водорозчинною змазкою (маззю).
Дуоденальне зондування зазвичай використовують для ентерального харчування.