Тверді, або утримувальні, пов'язки накладають для позбавлення хворої частини тіла рухомості, забезпечивши цим самим її спокій на тривалий час і в певному положенні. їх застосовують у хворих із переломами кісток, кінцівок, для транспортної або лікувальної іммобілізації, а також вони можуть бути використані в разі запальних захворювань кінцівок, особливо суглобів, зокрема у хворих на кістково-суглобовий туберкульоз. Нерухомі пов'язки застосовують також після операції на кістках і суглобах кінцівок і в разі ушкоджень без порушення цілості кісток (операції на суглобах і нервах, реплантації, масивні ушкодження м'яких тканин тощо).
До твердих, або утримувальних, пов'язок належать стандартні шини і підручний фіксувальний матеріал, екстензійні прилади, протези та ортопедичні апарати.
Правила накладання твердих пов'язок
Усі правила, що викладені при описові бинтових пов'язок, з особливою ретельністю мають виконуватися під час накладання твердих пов'язок, які нерідко залишаються на тривалий термін — до 1,5—2 міс. Помилка, допущена під час накладання пов'язки, може завдати непоправної шкоди хворому. Інколи нерухому пов'язку накладають на досить тривалий час, і рухи у відповідному суглобі можуть не відновитися після її зняття. Тому особливо важливо, щоб кінцівка була зафіксована в такому положенні, яке давало б змогу в майбутньому користуватися нею і не завдавало хворому незручностей. Потрібно уважно стежити за станом кінцівки через
можливість нерівномірного тиску пов'язки і формування некрозів, особливо над кістковими виступами. Для запобігання некрозам найуразливіші ділянки необхідно обгорнути ватно-марлевими прокладками.
Транспортні та лікувальні шини використовують переважно для іммобілізації кінцівок, Частіше застосовують транспортні шини. Лікувальні шини використовують у стаціонарних умовах для лікування при переломах кісток кінцівок та інших ушкодженнях чи запальних процесах; при цьому кінцівку фіксують на тривалий термін у підвищеному положенні. Шини мають бути достатньо міцними, щоб ними можна було легко маніпулювати і забезпечувати надійну іммобілізацію. Виготовляють шини з картону, дерев'яних дощечок (шина Дітеріхса), пластмаси, поліетилену (надувні пневматичні шини) або металу (драбинчаста шина Крамера, сітчаста шина Есмарха, стандартні шини Брауна, Белера, Чакліна, Жейдуре тощо — для лікування при переломах методом витягання).
До твердих, або утримувальних, пов'язок належать стандартні шини і підручний фіксувальний матеріал, екстензійні прилади, протези та ортопедичні апарати.
Правила накладання твердих пов'язок
Усі правила, що викладені при описові бинтових пов'язок, з особливою ретельністю мають виконуватися під час накладання твердих пов'язок, які нерідко залишаються на тривалий термін — до 1,5—2 міс. Помилка, допущена під час накладання пов'язки, може завдати непоправної шкоди хворому. Інколи нерухому пов'язку накладають на досить тривалий час, і рухи у відповідному суглобі можуть не відновитися після її зняття. Тому особливо важливо, щоб кінцівка була зафіксована в такому положенні, яке давало б змогу в майбутньому користуватися нею і не завдавало хворому незручностей. Потрібно уважно стежити за станом кінцівки через
можливість нерівномірного тиску пов'язки і формування некрозів, особливо над кістковими виступами. Для запобігання некрозам найуразливіші ділянки необхідно обгорнути ватно-марлевими прокладками.
Транспортні та лікувальні шини використовують переважно для іммобілізації кінцівок, Частіше застосовують транспортні шини. Лікувальні шини використовують у стаціонарних умовах для лікування при переломах кісток кінцівок та інших ушкодженнях чи запальних процесах; при цьому кінцівку фіксують на тривалий термін у підвищеному положенні. Шини мають бути достатньо міцними, щоб ними можна було легко маніпулювати і забезпечувати надійну іммобілізацію. Виготовляють шини з картону, дерев'яних дощечок (шина Дітеріхса), пластмаси, поліетилену (надувні пневматичні шини) або металу (драбинчаста шина Крамера, сітчаста шина Есмарха, стандартні шини Брауна, Белера, Чакліна, Жейдуре тощо — для лікування при переломах методом витягання).
Транспортна іммобілізація. Під час транспортування хворого іммобілізація ушкодженої ділянки набуває вирішального значення, тому що порушення її може призвести до серйозних ускладнень (зміщення уламків кісток, розвиток або поглиблення шоку, ушкодження великих судин кістковими уламками, стискання і защемлення нервів тощо).
Основні вимоги до транспортних шин:
• шини мають бути міцними, портативними і простими в користуванні;
• шини повинні іммобілізувати не лише ділянку ушкодження, а й обов'язково 2 (у разі переломів стегнової кістки — 3) найближчі суглоби;
• фіксувальна пов'язка на шину не повинна стискувати судини і нерви.
У разі закритих ушкоджень шини зазвичай накладають поверх одягу і взуття, у разі відкритих — місце перелому оголюють і спочатку накладають стерильну пов'язку на рану (для цього зручно використати індивідуальний перев'язний пакет; мал. 64), а потім шину. Перед використанням шину обгортують ватою або іншою м'якою тканиною. Додатково накладають ватні подушечки на кісткові виступи для запобігання утворенню пролежнів. Шину фіксують за допомогою бинтових пов'язок, а кінці пальців кисті чи стопи залишають відкритими. Шина має бути накладена туго і запобігати зміщенню уламків. Під час іммобілізації за можливості кінцівці надають функціонально вигідного положення.
Транспортні шини поділяють на фіксувальні і дистракційні. Як фіксувальні шини, що забезпечують нерухомість відповідних ділянок тіла, використовують стандартні драбинчасті шини Крамера і сітчасті шини Есмарха (мал. 65),
пластмасові або надувні пневматичні шини (мал. 66).
Найзручнішими є металеві шини Крамера (мал. 67), яким можна надати необхідної форми і використовувати навіть під час лікування потерпілих. Для цього застосовують і сітчасті шини Есмарха (переважно для іммобілізації передпліччя, кисті або стопи; мал. 68). Для транспортної іммобілізації найзручнішими є синтетичні пластмасові шини. Після занурення в гарячу воду їх можна моделювати, надаючи потрібної форми, яка зберігається протягом усього періоду лікування.
Пневматичні надувні шини являють собою систему поліетиленових мішечків із клапанами; після нагнітання в шину повітря забезпечується надійна фіксація розміщеної в ній кінцівки.
Якщо спеціальних шин немає, використовують підручні фіксувальні предмети: палиці, дощечки, гілки дерев тощо. За допомогою імпровізованих шин уражену верхню кінцівку фіксують до тулуба, а нижню — прибинтовують до здорової кінцівки.
У разі перелому ключиці застосовують ватно-марлеві кільця.
У разі ушкоджень хребта або перелохмів кісток таза для транспортної іммобілізації використовують довгі дошки і щит (потерпілих транспортують у положенні лежачи на спині; мал. 69) або спеціальні ноші з твердою основою.
Пневматичні надувні шини являють собою систему поліетиленових мішечків із клапанами; після нагнітання в шину повітря забезпечується надійна фіксація розміщеної в ній кінцівки.
Якщо спеціальних шин немає, використовують підручні фіксувальні предмети: палиці, дощечки, гілки дерев тощо. За допомогою імпровізованих шин уражену верхню кінцівку фіксують до тулуба, а нижню — прибинтовують до здорової кінцівки.
У разі перелому ключиці застосовують ватно-марлеві кільця.
У разі ушкоджень хребта або перелохмів кісток таза для транспортної іммобілізації використовують довгі дошки і щит (потерпілих транспортують у положенні лежачи на спині; мал. 69) або спеціальні ноші з твердою основою.
У положенні лежачи на спині транспортують і потерпілих з переломом кісток черепа, використовуючи шину Єланського (мал. 70).
У разі ушкоджень стегна і кульшового суглоба застосовують дистракційну шину Дітеріхса (мал. 71), що складається з двох складних дерев'яних шин (планок), коротшу з них розміщують на внутрішній поверхні стегна, а довшу (1) — на зовнішній. На шину надягають рухому підошву (3), до якої прибинтовують стопу. Надкостури попередньо обгортають ватою і закріплюють бинтом. Через щілини над надкостурами протягують широкий бинт завдовжки близько 1,5 м, а через підошви - мотузок для закрутки (4).
У пахвинній ділянці, над кісточками і великим вертлюгом розміщують марлеві подушечки. Накладаючи шину, помічник захоплює стопу, злегка підтягуючи її. Той, хто накладає пов'язку, фіксує підошву шини марлевим бинтом до стопи. Зовнішню планку-шину встановлюють від пахової ямки до зовнішнього вушка підошви (планка-шина виступає на 10—15 см від її краю). Шину фіксують до груднини марлевим бинтом циркулярно. Через внутрішнє вушко підошви проводять кінець внутрішньої планки шини, яку встановлюють від пахвинної складки до рівня, що на 10—15 см нижче від ступні.
Кінці обох половин шини з'єднують за допомогою спеціальної поперечної планки і попередньо фіксують шину циркулярними турами бинта в ділянках таза, стегна, колінного суглоба і гомілки. Додатково довкола пояса і через плече накладають бинт у вигляді ременя. Назовні від рухомої підошви виступають кінці шини, з'єднані перекладиною. Між цією перекладиною і рухомою підошвою натягують подвійний бинт і закручують його за допомогою палички-закрутки. Цим досягають витягання кінцівки по поздовжній осі. Нерідко по задній поверхні ноги додатково накладають шину Крамера і за допомогою бинтів фіксують нижню кінцівку і таз.
Екстензійні прилади і лікувальні шини безпосередньо стосуються травматології. Екстензійні шини створюють нерухомість кінцівки і водночас забезпечують її витягання (лікувальні металеві шини та апарати). Наприклад, для лікувальної іммобілізації діафізних переломів плеча використовують абдукційну шину, що забезпечує витягання. Абдукційні металеві і дерев'яні шини, частіше шину ЦІТО (мал. 72), фіксують до плеча за допомогою спеціальних лямок, під які підкладають ватні подушечки. На шкіру довкола плеча наклеюють смужки лейкопластиру. Через дощечки назовні проводять гумову грубку і накладають тягу за ліктьовий відросток (мал. 73). Щоб рука не сповзала із шини, окремо прибинтовують плече і передпліччя. У хворих із переломами плеча абдукційні шини мають бути зафіксовані під кутом 30—40° до фронтальної площини (вперед), а кисті потрібно надати невеликого тильного згинання.
Протези и ортопедичні апарати
Протези й ортопедичні апарати виготовляють на ортопедичних заводах, їх призначено для тривалої іммобілізації кінцівок (мал. 74). Найпростішим протезом кінцівки є милиці, які пристосовують для кожного хворого. Ортопедичне взуття чи апарати, призначені для усунення втраченої форми чи функції кінцівки, виготовляють з металу, пластмаси і шкіри; застосування їх нерідко потребує спеціальних ватних валиків або бинтування кукси кінцівки.
Тверднучі пов'язки
До тверднучих пов'язок належать гіпсові, цинк-желатинові і крохмальні, а також клейові, з рідинного скла, целулоїду і полімерних матеріалів.
Мал. 74. Протези для нижніх кінцівок
Гіпсові пов'язш готують із кальцію сульфату, що його втирають у бинти, виготовлені з гігроскопічної марлі (мал. 75). Медична промисловість забезпечує медичні заклади гіпсовими бинтами, тому в гіпсового техніка травматологічного відділення звільняється час, необхідний для визначення якості гіпсу і підготовки гіпсових бинтів.
Протези й ортопедичні апарати виготовляють на ортопедичних заводах, їх призначено для тривалої іммобілізації кінцівок (мал. 74). Найпростішим протезом кінцівки є милиці, які пристосовують для кожного хворого. Ортопедичне взуття чи апарати, призначені для усунення втраченої форми чи функції кінцівки, виготовляють з металу, пластмаси і шкіри; застосування їх нерідко потребує спеціальних ватних валиків або бинтування кукси кінцівки.
Тверднучі пов'язки
До тверднучих пов'язок належать гіпсові, цинк-желатинові і крохмальні, а також клейові, з рідинного скла, целулоїду і полімерних матеріалів.
Мал. 74. Протези для нижніх кінцівок
Гіпсові пов'язш готують із кальцію сульфату, що його втирають у бинти, виготовлені з гігроскопічної марлі (мал. 75). Медична промисловість забезпечує медичні заклади гіпсовими бинтами, тому в гіпсового техніка травматологічного відділення звільняється час, необхідний для визначення якості гіпсу і підготовки гіпсових бинтів.
Гіпсовий технік, а лікар-травматолог і поготів мають знати, як визначити якість гіпсу. Якість гіпсу визначають так: у лотку змішують невелику кількість гіпсового порошку з теплою водою у співвідношенні 2:1. З гіпсової кашки формують кульку, яка через 5—10 хв має затвердіти і залишитися твердою в разі вільного падіння на підлогу. Якщо кулька розколеться, гіпс для використання непридатний. Гаряча вода прискорює процес затвердіння гіпсу.
Травматологічні відділення оснащені гіпсовими кімнатами для накладання і зняття гіпсових пов'язок. Тут є спеціальний інвентар та інструментарій. Персонал, який бере участь у накладанні гіпсової пов'язки, надягає клейончасті фартухи і гумові рукавиці. Гіпсові бинти або приготовані лонгети (мал. 76) занурюють у миску з теплою водою і чекають закінчення виділення повітряних бульбашок. Кожний гіпсовий бинт беруть з обох кінців обома руками, виймають з води і віджимають, стискуючи його з боків (мал. 77).
Віджатий бинт намотують циркулярно на кінцівку. Перед накладанням гіпсової пов'язки шкіру кінцівки змащують вазеліном або на неї надягають бавовняну панчоху, залишаючи пальці відкритими. Кінцівці надають середнього фізіологічного положення (мал. 78). Накладену гіпсову пов'язку старанно моделюють, обережно пригладжують долонею і додатково накривають тонким шаром гіпсової кашки або м'яким бинтом.
Для іммобілізації переламаної кінцівки накладають зазвичай безпідкладкову гіпсову пов'язку, інколи ділянки кінцівки, що виступають, прикривають ватно-марлевими підкладками (підкладкова пов'язка). Розгортання гіпсового бинта здійснюють без натягання, щоб не спричинити стискання кінцівки. Достатню міцність забезпечує п'яти-шестишарова пов'язка. Кожний наступний тур бинта має охоплювати половину попереднього. Кінці накладеної і відмодельованої гіпсової пов'язки обрізують і замащують гіпсовою кашкою. Після накладання пов'язки протягом 2 діб спостерігають за станом кінцівки. У разі виявлення ціанозу, охолодження або набряку кінцівки, появи болю гіпсову пов'язку розрізують гіпсовими ножицями або спеціальною пилкою і розсовують її кінці.
На кожну гіпсову пов'язку наносять маркірування: схематичне зображення перелому або запального вогнища, дату накладання пов'язки і дату її майбутнього зняття.
Гіпс висихає приблизно протягом 24 год. Пов'язку, що затверділа, але ще не суха, підсушують переносним електрообігрівачем.
Гіпс висихає приблизно протягом 24 год. Пов'язку, що затверділа, але ще не суха, підсушують переносним електрообігрівачем.
Розрізняють такі види гіпсових пов'язок (мал. 79):
циркулярна суцільна — для іммобілізації кінцівок і тулуба в разі переломів кісток;
тутор (гільза) — накладають на один суглоб або на окремий сегмент кінцівки для забезпечення її іммобілізації внаслідок ударів, переломів кісток, запальних процесів. Його можна знімати і можна не знімати;
лонгетна — накладають на кінцівку; може бути тильною (задньою), піддонною (передньою) і П-подібною. Застосовують у разі удару, запальних процесів і переломів кісток;
лонгетно-циркулярна — лонгета, яку фіксують циркулярними бинтами і застосовують у разі переломів кісток;
вікончаста і мостоподібна — для лікування ран, що утворилися внаслідок іммобілізації кінцівки. Для надійності фіксації кінцівки в положенні відведення застосовують гіпсові пов'язки з розпіркою;
шарнірно-гіпсова — для розроблення рухів у суглобі;
гіпсові корсетні (мал. 80) коміри, пов'язки-ліжечка — для лікування ортопедичних захворювань, хронічних запальних захворювань кісток, суглобів, у віддалений період після лікування хребців тощо.
тутор (гільза) — накладають на один суглоб або на окремий сегмент кінцівки для забезпечення її іммобілізації внаслідок ударів, переломів кісток, запальних процесів. Його можна знімати і можна не знімати;
лонгетна — накладають на кінцівку; може бути тильною (задньою), піддонною (передньою) і П-подібною. Застосовують у разі удару, запальних процесів і переломів кісток;
лонгетно-циркулярна — лонгета, яку фіксують циркулярними бинтами і застосовують у разі переломів кісток;
вікончаста і мостоподібна — для лікування ран, що утворилися внаслідок іммобілізації кінцівки. Для надійності фіксації кінцівки в положенні відведення застосовують гіпсові пов'язки з розпіркою;
шарнірно-гіпсова — для розроблення рухів у суглобі;
гіпсові корсетні (мал. 80) коміри, пов'язки-ліжечка — для лікування ортопедичних захворювань, хронічних запальних захворювань кісток, суглобів, у віддалений період після лікування хребців тощо.
Цинк-желатинові пов'язки застосовують під час лікування варикозних виразок нижніх кінцівок, які тривалий час не загоюються, гнійних ран, ускладнень, що виникли внаслідок переломів кісток. Цинк-желатинову суміш (пасту Унна) розчиняють у водяній бані і змащують и бинтів, накладених на шкіру відповідного сегмента кінцівки. У разі висихання кстензійної пов'язки роблять циркулярні тури бинта (1-й шар), ретельно просякаючи пов'язку пастою. Цинк-желатинову пов'язку готують за таким рецептом: цинку оксиду — 100 г, желатину — 200 г, води — 300 мл, гліцерину — 400 мл.
Крохмальну пов'язку готують із бинтів крохмальної марлі. Техніка накладання гісової і крохмальної пов'язок аналогічна. Остання менш міцна, але легша і проща в накладанні. Інколи крохмальну пов'язку зміцнюють гіпсовими лонгетами.
Пов'язки клейові, з рідинного скла (кам'янистого натрію), целулоїду, декстрину частіше застосовують для накладання пов'язок, що знімаються (корсети, лонгети, тори тощо).
Пов'язки з полімерних матеріалів (пластотубол, буметол тощо) утворюються шляхом аерозольного напилення цих речовин на ранові поверхні, опікові або післяопераційні рани. Протягом кількох секунд після розпилення аерозолю утворюється прозора захисна плівка, яка не лише виконує функцію пов'язки, а й дає змогу візуально спостерігати за раною. Унаслідок уведення до складу аерозолю лікарських апаратів додатково отримують прямий лікувальний ефект.
Крохмальну пов'язку готують із бинтів крохмальної марлі. Техніка накладання гісової і крохмальної пов'язок аналогічна. Остання менш міцна, але легша і проща в накладанні. Інколи крохмальну пов'язку зміцнюють гіпсовими лонгетами.
Пов'язки клейові, з рідинного скла (кам'янистого натрію), целулоїду, декстрину частіше застосовують для накладання пов'язок, що знімаються (корсети, лонгети, тори тощо).
Пов'язки з полімерних матеріалів (пластотубол, буметол тощо) утворюються шляхом аерозольного напилення цих речовин на ранові поверхні, опікові або післяопераційні рани. Протягом кількох секунд після розпилення аерозолю утворюється прозора захисна плівка, яка не лише виконує функцію пов'язки, а й дає змогу візуально спостерігати за раною. Унаслідок уведення до складу аерозолю лікарських апаратів додатково отримують прямий лікувальний ефект.